Минулоріч на одному із заходів ICOM* зацікавлена й співчутлива західна кураторка запитала: «Ніяк не збагну, у чому ваша проблема з окупацією? Це якась така українська націоналістична затятість? Ви ж могли б поміняти прапори й просто платити податки іншій державі — стільки життів було би врятовано!»
Спершу я розгубила слова від обурення цією наївною простотою, та за останнє десятиліття у культурній адвокації товста шкіра відповідного категоріального апарату наростає захисним щитом. Вчишся реагувати так, аби це не було застосовано проти тебе ж: «То ж розкажіть про свій досвід окупації», прохаю, ховаючи націоналістичну затятість, як козир у рукав, на пізніше.
Читайте також
