Ольга Токарюк
Український опір повномасштабному вторгненню Росії чиниться не тільки на полі бою, а й в інформаційному просторі. Упродовж останніх десяти років Росія веде проти України широкомасштабну кампанію пропаганди та дезінформації, прагнучи підірвати єдність українців і позбавити їх підтримки Заходу. Також вона послідовно пропагує своє бачення України як «несправжньої держави», такої, що не має права на самостійне існування. Важливу роль у ненасильницькому опорі українців російській дезінформації та імперіалістичній ідеології відіграє гумор.
Історія гумору в Україні як засобу опору
Українська література – і культура загалом – знає безліч прикладів використання гумору в скрутні часи. З-поміж них можна виокремити бурлескну епічну поему Івана Котляревського «Енеїда», сатиричну інтерпретацію «Енеїди» Вергілія. То був перший літературний твір, написаний сучасною українською мовою, опублікований у царській Росії, під владою якої перебувала тоді частина теперішньої України. Широко вживана серед місцевого населення, українська мова, втім, підлягала обмеженням у Російській імперії як мова освіти й книговидання аж до повної її заборони 1873 року.
Котляревський продемонстрував, що українська мова є чимось більшим за простонародну говірку – вона чудово годиться для написання великих літературних творів, що, своєю чергою, здатне розширити можливості україномовного населення і посприяти творенню цілої літературної традиції. На перший погляд, ця історія є переспівом давньогрецького сюжету про руйнування Трої, тоді як насправді «Енеїда» Котляревського є історією про руйнування Запорізької Січі російською імператрицею Катериною ІІ. Котляревський використовував гумор для передачі свого антиімперського сентименту й висміювання царського російського режиму.
«Щоб не плакать, я сміялась», писала Леся Українка, славетна поетка початку ХХ століття. Гумор підтримував українців у складні для їхньої країни часи, які лише впродовж ХХ століття вмістили п’ять спроб проголосити незалежність, дві світові війни, сталінський Голодомор та комуністичні репресії – і на кожному з цих витків історії гинули мільйони українців.
У радянські часи гумор був потужним засобом українського антикомуністичного опору. У 1940-ві роки Українська Повстанська Армія (УПА) видавала підпільний журнал «Український перець», де висміювала Сталіна, Гітлера й загалом життя в СРСР.
Відкрито критикувати чи навіть тонко висміювати режим у такій тоталітарній державі як Радянський Союз було небезпечно для життя. Українські письменники й сатирики, що наважувалися на цей шлях, були або вбиті чи заслані в трудові табори, або в той чи інший спосіб примушені до співпраці з державою. Останні перетворювалися на рупорів комунізму, а гумор використовували з пропагандистською метою, як-от висміювання «буржуїв» чи «ворогів народу». Справді смішні анекдоти в радянські часи розповідалися переважно на кухнях, у колі рідних та друзів.
Гумор як відповідь на вторгнення Росії в Україну (2014-2022)
Після першого вторгнення Росії в Україну 2014 року, що полягало в окупації Криму й окремих районів Донецької і Луганської областей, українці зрозуміли, що мають справу з гібридною атакою, тобто не лише військовою, а й інформаційною агресією. За допомогою пропаганди й дезінформації Росія прагнула підірвати єдність українців, їхню довіру до інституцій та бажання захищати свою країну. Російські дезінформаційні кампанії мали на меті переконати світ у тому, що Україна – несправжня держава, ущент корумпована, роз’єднана й не варта підтримки.
Тоді ж, 2014 року, українці збагнули, що їм бракує ресурсів для рівноправної боротьби з добре фінансованою, всюдисущою машиною російської пропаганди, яка мала доступ до світової аудиторії завдяки таким ресурсам як Russia Today, Sputnik і т. п. Українцям потрібен був свій, креативний та економічно виправданий підхід до відбиття російських інформаційних атак. Одним із варіантів такого підходу й був гумор.
2016 року з’явився офіційний акаунт України в твітері, який у форматі жартів і мемів знайомив закордонну аудиторію з країною та боровся з російською пропагандою. Засновник акаунту Ярема Дух каже: «Ми розуміли, що ніколи не матимемо таких бюджетів, які виділяє Росія на утримання своєї машини пропаганди й дезінформації. Шлях створення державного медіа ми також відкинули як неефективний. Тож наша ідея полягала в тому, щоб за наявності мінімального бюджету охопити якомога ширшу аудиторію інформацією про Україну». Зараз офіційний твітер- або Х-акаунт України має 2,2 млн підписників, а деякі з його гумористичних твітів стали воістину культовими.
Чудовий приклад використання гумору акаунтом @Ukraine для розвінчання російського імперського наративу – це гілка твітів про Анну Ярославну, київську княжну ХІ століття та дружину французького короля Генріха І.
Починаючи з твіта, що спростовує намагання російського президента присвоїти цю історичну постать Росії, офіційний твітер-акаунт України крок за кроком переповідає всю історію з української точки зору, а заодно глузує зі спроб Росії апропріювати історичну спадщину Київської Русі, яка існувала задовго до заснування Москви.
За словами одного із засновників @Ukraine Яреми Духа, гумористичний контент покликаний не лише смішити читачів, а й «розповідати історію України, презентувати нашу точку зору та нагадувати людям про війну й воєнні дії Росії.»
Гумор як протидія російській дезінформації від початку 2022 року
Відколи в лютому 2022 року розпочалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну, багато українців використовували гумор для поширення інформації про українську відвагу, стійкість і відданість ідеям свободи та демократії. Деякі з актів опору, засновані на гуморі й висміюванні ворога, стали потужними символами безпрецедентної відваги українців у протистоянні з вочевидь набагато сильнішим ворогом.
Одним із таких актів опору є розмова між українським прикордонником з острова Зміїний у Чорному морі та морським офіцером із російського корабля, що наближався з вимогою до українців здатися. «Русскій ваєнний карабль, іді на**й», – ця відповідь українського прикордонника негайно зробилася мемом і згодом була відтворена на поштових марках та численних сувенірах.
Інший символічний акт опору був зафіксований на відео з Генічеська (південь Херсонської області), окупованого російськими військами в перші ж дні вторгнення. Місцеві жителі організували протести й без вагань висловлювали окупантам своє справжнє ставлення. «Що ви тут робите? – запитує українка в російського солдата на відео, яке невдовзі стало вірусним. – Окупанти, фашисти… Хоча б насіння соняшникове в кишені покладіть, аби щось добре з вас виросло, коли ви тут здохнете». Ця розмова дуже яскраво й наочно продемонструвала, що українці, навіть на російськомовному півдні, не бажають жити під російською окупацією.
Багато гумористичного контенту публікувалося в соціальних мережах з таких акаунтів як, скажімо, Ukraine Meme Forces у твітері. Щоб закордонна аудиторія краще розуміла їхні меми, вони часто вдавалися до посилань на західну попкультуру.
Інший феномен під назвою NAFO – North Atlantic Fella Organization (за аналогією до NATO – North Atlantic Treaty Organization) – також зародився в твітері. «Гівнометальна мережева армія собак-тролів, що кладе Путіна на лопатки самими лише мемами», за означенням видання Politico, включала користувачів, які ставили на аватари намальовані зображення собак породи шиба іну. Вони викривали брехню російських посадовців, висміювали кремлівську дезінформацію щодо України й війни, а заразом збирали гроші на потреби української армії.
Українські офіційні особи також активно використовують гумор у своїй комунікації із закордонною аудиторією для того, щоб висміювати Росію й наголошувати на сміливості українців.
Ось, наприклад, анекдот, який президент Зеленський – у минулому комік – розповів телеведучому Девіду Леттерману під час інтерв’ю з ним:
«Зустрічаються два єврея з Одеси, і один питає другого:
– То що там діється? Що кажуть?
– Та що кажуть? Кажуть, війна.
– Яка війна?
– Та Росія воює з НАТО.
– Серйозно?
– Так! Росія воює з НАТО!
– І що відбувається?
– Ну, 70 тисяч росіян уже вбиті, запас ракет практично вичерпаний, купа техніки підбита…
– А що НАТО?
– А що НАТО? НАТО навіть іще не під’їхало».
Гумор також використовується, щоб збирати гроші для України. Так, проєкт канадсько-українського колишнього журналіста Крістіана Бориса «Свята Джавеліна» продукує онлайн-меми та випускає з ними мерч. Найпопулярніший із цих мемів – власне логотип бренду, Свята Джавеліна – зображення стилізованої Мадонни, що тримає в руках ПТРК «Джавелін» (один із перших зразків західного озброєння, що постачалося в Україну). Створена на початку 2022 року, «Свята Джавеліна» вже зібрала для України понад 2 млн доларів.
Проєкт «Свята Джавеліна» оперативно реагує на тренди соцмереж випуском тематичних колекцій. Коли Україна завдала ударів по незаконно зведеному Керченському мосту, який з’єднує окупований Крим із Росією, вони випустили колекцію ‘Crimea Beach party’, а нещодавно з’явилися бейсболки MUGA (Make Ukraine Great Again) з насмішкуватою відсилкою до американської політикині Марджорі Тейлор Ґрін та її намагань припинити постачання допомоги Україні.
Чому гумор є ефективним засобом ненасильницького опору
Гумор єднає суспільство зсередини і є стратегією виживання: Для українців гумор є чудовою стратегією виживання в ситуації поточної трагедії. Життя триває навіть під час війни, і психічне здоров’я українців потребує такої самої уваги, як фізичне. Жарти й меми, якими українці діляться в соцмережах, підтримують у них відчуття єдності й належності до спільноти, а також допомагають давати раду з жахливою реальністю війни. Особливо цьому сприяє чорний гумор.
Гумор допомагає охопити ширшу аудиторію та привернути увагу до теми: «Комедійний жанр дуже щирий: говорити на чутливі теми жартома виходить набагато щиріше, ніж якщо робити це серйозно, – пояснює Пріянк Матур, колишній сценарист сатиричної агенції The Onion. – Гумористичний контент із більшою ймовірністю стане вірусним, бо це в людській природі – ділитися радше смішними, ніж злими речами. Сміх – це спосіб залучити нову аудиторію до розмови.»
Дослідники також кажуть, що гумор може бути важливим інструментом привертання уваги до теми дезінформації. На думку Якуба Каленського із Центру протидії гібридним загрозам у Гельсінкі, автора концепції «чотирьох ліній оборони від дезінформації», гумор є другою лінією цієї оборони: він допомагає привернути увагу ширшого загалу до проблеми.
Гумор – це інструмент м’якої сили, що допомагає завойовувати уми та серця людей: Демонстрація сміливості, з якою українці чинили опір російському вторгненню, їхньої стійкості та креативності, допомогла пробудити солідарність з Україною в усьому світі. Корнеліу Бжола, доцент факультету дипломатичних студій Оксфордського університету, вбачає три чіткі мети гумору в українській цифровій дипломатії: 1) похитнути сприйняття Росії та російської армії як суперсили та послабити вплив російських погроз і ядерного шантажу; 2) сформувати позитивний образ України для західної аудиторії; 3) децентралізувати використання гумору: не санкціонований державою, він являє собою акт низової творчості, є спонтанним і через це по-справжньому кумедним.
Висміювання ворога/противника робить його не таким загрозливим і допомагає боротися зі страхом: У перші дні війни саме гумор допоміг багатьом українцям упоратися з відчуттям паніки й страху. Підсвітлюючи невдачі російської армії, він показав її не такою сильною, як можна було подумати. Цитуючи українську психологиню Світлану Ройз, «ми сміємося разом і це нас об’єднує. Ми боялися [росіян], а тепер сміємося з них. Ми знижуємо напругу, полегшуємо свій біль і намагаємося відновити контроль за допомогою жартів і гумору.»
Гумор і сатира допомагають викривати абсурдність російських імперіалістичних наративів: В українській стратегії протидії російській пропаганді гумор часто використовувався, щоб висміювати й викривати абсурдність російських наративів. Невдала спроба Путіна захопити Київ породила безліч мемів. Невпинним потоком ринули кпини зі сміховинних заяв Росії про необхідність «денацифікувати» Україну чи про те, що Україна буцімто несправжня держава. Гумор допоміг у кумедний спосіб висвітлити абсурдність російської імперіалістичної ідеології.
Гумор – це можливість дізнатися більше та вакцина проти втоми: За кожним жартом і мемом стоїть та чи інша історія. Гумор дає можливість людям не лише посміятися, а й отримати уявлення про контекст. Гумор розпалює інтерес іноземної аудиторії дізнатися більше про Україну, її історію та культуру. Гумор – це також засіб боротьби з утомою від війни. Надія (справжнє ім’я змінене на її прохання), одна з авторок контенту для офіційних акаунтів України в соцмережах, каже: «Росіяни зляться, коли їм показати, що ти їх не боїшся, що ти смієшся в обличчя своєму ворогові. Іноземці ж у такий спосіб бачать твою впевненість. Головний наш месидж від початку – Україна може перемогти, тож продовжуйте її підтримувати. І якщо ми можемо перемогти на полі комунікацій, то можемо перемогти й на полі бою.»
Підсумки
Упродовж різних турбулентних періодів в історії своєї країни українці часто вдавалися до гумору як потужного інструменту ненасильницького спротиву, у тому числі й від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну 2022 року. Гумор допомагає українцям долати травму війни, відчувати єдність і опановувати свій страх. У комунікаціях із зовнішнім світом гумор українців також є корисним інструментом мобілізації підтримки, висміювання російських воєнних потуг і знешкодження російських погроз. Українці використовують сатиру й гумор для викриття російських імперіалістичних настроїв – висміюють їх, підривають і ставлять під сумнів силу й авторитет Росії.
Особливість українського гумору полягає в тому, що він не централізований, не санкціонований та не ініційований владою (хоча офіційні особи також до нього вдаються). Український гумор є віддзеркаленням суті нинішньої України – демократичної, свободолюбної країни з сильним і активним громадянським суспільством, що бере ініціативу в свої руки й вигадує креативні та ефективні форми опору, відмовляється боятися і сміється в обличчя своєму ворогу. Український гумор, серед іншого, свідчить про те, наскільки сильно Україна відрізняється від Росії з її жалюгідними пропагандистськими спробами створити гумористичний контент.
Ольга Токарюк – українська журналістка, стипендіатка Chatham House Leadership Academy. Ця стаття ґрунтується на її дослідженні українського гумору як засобу протидії російській дезінформації, проведеного для Інституту Reuters із вивчення журналістики при університеті Оксфорда.
