ЗЛА МАВКА KEEP UP YOUR PARTIZAN FIGHT 

SOLIDARITY WITH UKRAINIAN WOMEN’S RESISTANCE

В Чехії відбулися акції на підтримку українців та українок, що протидіють російській окупації на ТОТ. Акції пройшли на вулицях Праги та в офісах міжнародних організацій. 

Свою підтримку населенню, що проживає в умовах окупації та жіночому руху ненасильницького спротиву “Зла Мавка” висловив колектив празького офісу правозахисної організації Amnesty International, що займається документацією порушень прав людини, злочинів, які вчиняють російські війська в Україні. 

Також в центрі Праги мистецька група Kolektiv Jezevky провела акцію солідарності. Активісти та їх друзі пройшлись Карловим мостом (Karlův most), далі поруч з Національним театром (Národní divadlo) та Празьким Градом (Pražský hrad), тримаючи в руках український прапор, постери Мавок та саморобні плакати з закликами “продовжувати підпільну боротьбу” та “солідарності з рухом жіночого спротиву”: 

ЗЛА МАВКА KEEP UP YOUR PARTIZAN FIGHT та SOLIDARITY WITH UKRAINIAN WOMEN’S RESISTANCE. До акції приєднувалися перехожі та навіть поліцейський. 

“Kolektiv Jezevky a jejich přátelé z dalších kolektivů. 

Jsme nespokojená divá zvěř, která se vzpírá jakékoliv nespravedlnosti ve světě. V našem ekosystému vytrvale upozorňujeme na trvající krizi bydlení, postupující gentrifikaci našich měst, i zavádění nespravedlivých opatření směrem k nízkopříjmovým skupinám obyvatel. Společně se stavíme proti ruskému imperialismu a důrazně odsuzujeme agresi Ruska vůči Ukrajině. V rámci ČR se také stavíme za práva ukrajinských uprchlíků a uprchlic”, – написали у своєму зверненні учасниці колективу.

Kolektiv Jezevky – це активістський та мистецький колектив з Чехії, який привертає увагу до соціальних проблем, зокрема житлової кризи, джентрифікації та нерівності. Jezevky використовують різноманітні методи: перформативні акції та хепенінги, кампанії в соціальних мережах та публічному просторі, видання аудіокниг, створення шрифтів тощо. Колектив засуджує агресію Росії проти України, підтримує українських біженців та виступає проти російського імперіалізму.

Історія підтримки

Загалом історія взаємодії між чеськими та українськими жіночими рухами триває понад сторіччя. Ці фото нагадують про події понад сторічної давнини, коли в центрі Праги та інших європейських містах українка Мілена Рудницька шукала підтримки, організовуючи протести проти жорстокого вбивства у львівській тюрмі в лютому 1924 року Ольги Басараб.

Протести мали на меті засудити насильство та дискримінацію, а також захистити права української спільноти. Її виступи в Празі стали важливим кроком у боротьбі за права людини на міжнародному рівні та залучення європейських активістів до боротьби за права українців.

Роль жінок у русі опору Чехії

Історія рухів опору в Чехословаччині, особливо під час боротьби з комуністичним режимом та в період «Оксамитової революції» 1989 року – є важливою сторінкою глобальної історії ненасильницького спротиву. Із дуже сильною роллю жінок, які займалися від організації протестів до поширення підпільної літератури та участі у політичних ініціативах на шляху до здобуття незалежності Чехії. Чеські жінки надихали до дії жінок з країн «радянського табору».

Мілада Горакова – символ спротиву

Мілада Горакова (1901-1950) була чехословацькою політикинею, юристкою та активісткою, відомою своєю боротьбою за демократію, права жінок і опір тоталітарним режимам. Вона стала символом жертв комуністичних репресій у Чехословаччині.

Під час Другої світової війни Горакова брала участь у підпільному русі проти нацистів. У 1940 році її заарештувало гестапо, і вона провела кілька років у концтаборах, зокрема в Терезині та Дрездені.

Після звільнення в 1945 році Горакова була обрана до парламенту Чехословаччини та очолила Раду чехословацьких жінок. Вона також представляла країну на міжнародних форумах, зокрема на жіночих конгресах.

З приходом до влади комуністів у 1948 році вона відмовилася емігрувати та продовжила боротися за демократичні цінності. У 1949 році її заарештували за звинуваченням у “буржуазному націоналізмі” та “змові проти держави”.

У 1950 році після показового судового процесу Горакову засудили до смертної кари. Її страта викликала міжнародний резонанс — з проханням про помилування зверталися Альберт Ейнштейн, Вінстон Черчилль та Елеонора Рузвельт, але комуністична влада залишила вирок у силі.

Мілада Горакова стала символом боротьби за свободу та жертв комуністичного режиму. Її ім’я вшановують у сучасній Чехії, а щороку 27 червня відзначається День пам’яті жертв комунізму на її честь.

Марта Кубішова́ та «Modlitba pro Martu»

Марта Кубішова́ — одна з найпопулярніших співачок Чехословаччини 1960-х років. Її пісня «Modlitba pro Martu» («Молитва за Марту») стала символом національного опору проти окупації військами Варшавського договору в 1968 році. Проникливий голос і емоційне виконання передавали біль і рішучість чехословацького народу.

Через свою незгоду з окупацією та відмову співпрацювати з новим режимом, Кубішова була піддана жорсткій цензурі. Їй заборонили виступати та записувати нові пісні з 1970 по 1989 рік. Незважаючи на це, вона підписала Хартію 77 — правозахисну ініціативу, що критикувала комуністичний режим за порушення прав людини. Вона також стала однією з речниць Хартії 77, що зробило її мішенню для таємної поліції.

Під час Оксамитової революції 1989 року Марта Кубішова повернулася на публічну сцену. 22 листопада 1989 року вона разом з Вацлавом Гавелом співала «Modlitba pro Martu» та національний гімн з балкона на Вацлавській площі в Празі, символізуючи кінець комуністичного режиму.

Діяльність жінок у рамках Хартії 77

Хартія 77 (чеськ. Charta 77, 1977-1992) стала важливим прикладом ненасильницького опору та боротьби за права людини у Центральній Європі. Ця громадянська ініціатива виникла в Чехословаччині у січні 1977 року як реакція на порушення прав людини комуністичним режимом.

У діяльності Хартії 77 жінки активно займалися організацією підпілля, поширенням інформації та підтримкою дисидентів. Їржіна Шиклова була однією з відомих діячок руху. Вона переправляла заборонені тексти через кордон і сприяла розширенню мережі опору.

Хартія 77 підтримувала зв’язки з українськими правозахисниками, зокрема Українською Гельсінською групою, через обмін листами, телеграмами та самвидавними матеріалами. Це сприяло поширенню інформації про порушення прав людини в обох країнах.

6 травня 1986 року Хартія 77 опублікувала документ «До аварії на Чорнобильській електростанції», в якому висловила занепокоєння щодо наслідків катастрофи та критикувала радянську владу за замовчування масштабів трагедії.

У квітні 1989 року чехословацькі правозахисники з Хартії 77 надіслали телеграму групі «Довіра» у Львові. В ній вони засудили жорстокий розгін мирної передвиборчої маніфестації українською міліцією та висловили підтримку українським активістам.

«Оксамитова революція» 1989 року

Оксамитова революція 1989 року в Чехословаччині була мирним поваленням комуністичного режиму. Вона розпочалася 17 листопада з жорстокого розгону студентської демонстрації в Празі, що викликало хвилю масових протестів по всій країні. Громадяни вимагали відставки комуністичного керівництва, проведення демократичних реформ і вільних виборів.

Ключову роль у революції відіграли опозиційні рухи, зокрема «Громадянський форум» під керівництвом Вацлава Гавела. Протягом кількох тижнів комуністичний уряд поступився вимогам протестувальників. 29 грудня 1989 року Вацлав Гавел був обраний першим некомуністичним президентом Чехословаччини.

Під час революції жінки організовували демонстрації, поширювали інформацію через самвидав, брали участь у переговорах з владою та забезпечували матеріальну підтримку руху. Їхній внесок був критично важливим для успіху революції.

23-річна Моніка Паєрова була однією з ключових організаторок студентської демонстрації 17 листопада 1989 року, яка вважається іскрою, що запалила Оксамитову революцію. Паєрова виголосила вступну промову на цій вирішальній демонстрації в Альбертові. Також стала офіційною речницею студентів, які розпочали страйк, що стало поворотним моментом, який згуртував ширшу громадськість і чинив тиск на комуністичний режим. Її здатність спілкуватися іноземними мовами (англійською, французькою, німецькою та шведською) була вирішальною для інформування міжнародних ЗМІ про події, що розгорталися в Чехословаччині.

Ці події стали прикладом ненасильницької трансформації політичної системи та знаменували початок демократичних змін у країні.

Як бачимо, жінки у ненасильницькому русі опору в Чехословаччині не лише боролися за свої права, але й зробили вагомий внесок у здобуття свободи для всієї країни. Досвід жіночих рухів XX сторіччя, що діяли на території Чехії та України продовжує надихати сучасні ініціативи, серед яких і українські “Злі Мавки”.