У своїй колонці для Історичної правди історик Радомир Мокрик пише, що сьогоднішні рухи спротиву на тимчасово окупованих територіях України мають багато спільного зі спротивом в часи радянських дисидентів.
Історик переконаний, що український громадянський спротив ХХ сторіччя, а саме – український дисидентський рух – може навчити сучасне покоління солідарності, взаємопідтримки, критичного мислення та практичних методів спротиву.
Щоб краще зрозуміти досвід українських дисидентів – Радомир Мокрик радить такі п’ять книг:
Микола Руденко, “Найбільше диво – життя”. – Київ, 2020 рік: Автобіографія, що описує переродження автора з “правовірного сталініста” в дисидента.
Леоніда Світлична, “Поруч з Іваном”// “Доброокий. Спогади про Івана Світличного”. Упорядники Леоніда і Надія Світличні. – Київ, 1998. – С. 20-60: Спогади дружини Івана Світличного про його життя та боротьбу, а також про роль жінок в дисидентському русі.
Іван Дзюба, “Інтернаціоналізм чи русифікація”. – Лондон, 1968 рік: Аналіз механізмів русифікації України, написаний у 1965 році, що залишається актуальним і сьогодні.
Ніна Марченко (Смужениця), “Валерій Марченко: Листи до Матері з неволі”. – Київ,1994 рік: Збірка текстів Валерія Марченка та його матері, що показує трагічну історію боротьби та ціну, яку доводиться платити за участь у русі опору.
Йосиф Зісельс, “Розсуди мої помисли”. – Київ, 2021 рік: Роздуми про “солідарність поневолених” та співпрацю між різними національними групами в українському дисидентському русі.
Радомир Мокрик наголошує, що досвід українських дисидентів може бути корисним для сучасних борців за справедливість на окупованих територіях України. Уроки минулого можуть стати ключем до кращого майбутнього.
Докладніше за посиланням: Уроки ненасильницького спротиву | Історична правда
